Нещодавно на дитячому майданчику мою увагу привернула одна дівчинка років восьми. Вона була товстушкою. Огрядне пузце, пишні ручки – окремі частини тіла свідчили, що у дівчинки явно є зайва вага і навіть, вірогідно, початкова стадія ожиріння.
В пам’яті одразу виринуло власне нелегке дитинство гладкої дівчинки: я постійно відчувала свою неповноцінність, однолітки кепкували з мене, я боялася як вогню конкурувати у різних рухливих іграх. Так і ховалася від життя – у фантазії, творчість, читання, тим самим нарощуючи свою броню і вправність у захисті від світу. Я була старанною ученицею, здібною юною художницею і трохи письменницею, але МЕНЕ не було. І от зараз, дивлячись на таких маленьких товстушок і товстунів, перше, що мене огортає, це співчуття. І жалість. І жаль. Що так трапилося тоді зі мною маленькою. А ще якесь презирство і відраза. Мені не подобаються гладкі. Хоч я сама, уже доросла жінка, маю кілограмів з десять зайвої ваги, але нічого з нею не роблю.
«Але куди дивиться мама? – обурливо подумалося мені. – Невже вона не помічає, що з дитиною коїться щось не зовсім здорове?» Якщо навіть такі діти живуть серед толерантних людей, то все одно мають бути якісь «дзвіночки», які свідчать про негармонійний розвиток (дитина мало рухається, не має друзів, багато їсть, вживає нездорову їжу чи у неї розвиваються якісь захворювання…). Чому мами залишають своїх діток із зайвими кілограмами, не помічаючи або лиш докоряючи з осудом і кепкуваннями?
«Опа! А от і осуд і претензії і до МОЄЇ мами» – осяяло мене. Але що ж вже вдієш зараз?
Такі на диво живі емоції підказують мені, що шлях має вести до Внутрішньої Мами і до Внутрішньої Маленької Товстої Дівчинки, яка так і продовжує чекати, коли мамина байдужість, осуд і презирство зміняться любов`ю, турботою, бережним ставленням. Коли я думала, ЩО саме б я робила для своєї товстенької дитини, щоб допомогти їй справитися з проблемою, я міркувала, що можу:
- любити і приймати її такою, яка вона є;
- готувати більш здорову і менш калорійну їжу;
- сприяти рухливому способу життя дитини (купити собаку, ролики, велосипед, ходити разом у парки, на пляж, грати у різні спортивні ігри);
- сприяти тому, щоб дитина отримувала побільше позитивних емоцій від життя, окрім їжі;
- схуднути самій, почати займатися якимось спортом чи танцями;
- підвищувати самооцінку дитини, поглиблювати відчуття власної цінності, допомогти розібратися з сексуальною сферою, зі спілкуванням і побудовою міжособистісних стосунків.
То що ж заважає мені вже зараз робити це для себе?
У Ірвіна Ялома є новела «Товстуха». В ній автор розповідає, як проходив процес психотерапії і одночасного схуднення героїні. Як правило, в проблемі зайвої ваги у процесі роботи, ніби в цибулині, виявляється багато шарів. Цікаво, як разом із «таненням» зайвих кілограмів на різних відмітках вагів виринали із пам`яті товстухи Бетті травматичні переживання різних періодів її життя. Одначе загальною ознакою усіх харчових розладів у людини є психологічна «порожнеча». Людина справжня ніби ховається, завмирає, не живе на повну. Ховається за образ в чомусь успішної, правильної особистості, за якусь браваду або експертність – будь-яку «маску». А під маскою – самотність і потреба в близькості. Тривога виявитися надто залежною від стосунків (терапії) і надто прив`язаною до них. Нерідко серед задач, що постають перед людиною із зайвою вагою, виявляються такі як: установити соціальні контакти, прибрати потребу в їжі як у єдиному джерелі задоволення, вирішити міжособистісні проблеми типу скритності, потреби розважати, почуття, що немає чого дати іншим і багато чого іншого, навчитися утримуватися в теперішньому моменті, не вислизаючи у минуле або майбутнє.
Окрема тема – проблеми сексуальності. Від них дуже легко здійснити утечу у зайву вагу, адже зі збільшенням кілограмів тіла пропорційно зменшується сексуальна привабливість для партнерів протилежної статі. Досліджуючи лише цей аспект можна розплутати клубок різноманітних суспільних, родових, індивідуальних послань і установок (типу «сексуально приваблювати – соромно», «не рости», «секс – це брудно», «хороші дівчатка не відмовляють») аж до досвіду сексуального насилля.
Іноді увага чоловіків із сексуальним контекстом сприймається зі значно більшою тривогою, аніж звичне чоловіче нехтування.
Щоб запустити процеси зміни розмірів власного тіла, потрібно перш за все розібратися зі своєю глибинною мотивацією. Навіщо мені худнути? Щоб що? Нерідко бажання бути коханими, успішними, упевненими в собі (потрібне додати) рухає нами дорогою схуднення. Але, на жаль, така мотивація веде до розчарування і повернення до вихідних точок на вагах. Тому що бажані обсяги тіла автоматично не допоможуть знайти супутника життя, завести друзів, налагодити стосунки з чоловіком (дружиною) чи досягти успіху в професії.
Інше, схоже питання: «На які зміни в своєму житті я розраховую, після того як мені вдасться позбутися зайвої ваги?». Це питання про стиль і якість життя. Відповівши на нього, можна легко порівняти бажаний і реальний стиль життя, наскільки і в чому саме вони різняться. Починати рухатися до бажаних ситуацій, обставин, відчуттів можна і не очікуючи на схуднення.
А ще надзвичайно важливо допомогти собі (чи клієнту) усвідомити вторинну вигоду від своєї зайвої ваги. Якщо задуматися над тим, що я роблю для того, щоб залишатися в своїй вазі, то тут окрім різних варіантів (надмірно і нездорово харчуюсь, мало рухаюсь), важливо поглянути на внутрішні причини не бажати чи боятися зміни фігури. Наприклад, може бути страх зближуватися з іншими, або небажання викликати сексуальний інтерес у людей протилежної статі, несвідоме, звісно, але не менш сильне, ніж бажання встановлювати контакт і стосунки.
Зайва вага – це завжди симптом, який насправді дуже потрібний. І ніхто не може гарантувати, що якщо просто знизити кількість спожитих калорій, то на місце першого симптому не з`явиться інший, ще більш небезпечний.
Якщо ви хочете досягти успіху у процесі схуднення, єдиною правильною відповіддю на питання «для кого я це роблю», має бути лише «для себе». Хоча первісно для себе це хочеться робити найменше. Тільки щире бажання здатне запустити процес стрункішання.
Я сама, проходячи через усі коучінгові питання, зрозуміла, що маю пусте, не наповнене емоціями життя і худнути насправді не хочу. А хочу замість того, щоб «наїдати» зайву вагу, бути красивою, привабливою і при цьому впевнено і ясно вміти говорити «ні», розставляти кордони, переживати чужу неприязнь і незадоволеність мною.
Цікава також думка, що ожиріння – хвороба суспільства споживання. А індивідуальна проблематика затовстих людей – це жадність. Потрібно просто (не так вже й просто, звісно) навчитися не триматися за речі, події, стосунки і т. д., викинути без жалю увесь зайвий баласт, і подивитися, що з цього вийде. До слова, я вже кілька років намагаюся позбавити свою квартиру мотлоху, але після будь-якого прибирання, речі на викидання знову розповзаються по своїм ніркам.
Окремо стоять родинні установки щодо їжі, які переходять, так би мовити, із молоком матері із покоління в покоління. Це коли примушують їсти через страх, що дитина хворітиме, чи забороняють залишати їжу на тарілці, чи звикли родинні питання обговорювати виключно за їжею. Або неправильні звички і харчові уподобання і, як наслідок, зайву вагу в усіх членів родини хибно пояснюють тим, що «у нас у сім`ї в усіх кістка товста».
Нерозбірливе і некритичне харчування – це, як правило, ще й неякісне, некритичне мислення, коли людина мислить шаблонами, не вдумуючись у сутність явищ і понять свого життя. У психологічній науці давно застосовано так звану харчову метафору, де процес сприймання мозком інформації порівнюється із харчуванням. Тож людям, які хочуть схуднути, поряд із умінням ретельно жувати їжу, вибирати якісну, випльовувати те, що некорисне і несмачне, доведеться вчитися критично і вдумливо сприймати будь-яку інформацію, порівнювати її із власним досвідом, відкидати шаблони мислення і стереотипи.
Автор Наталі Соколан
