Прийнято вважати, що багато психологічних проблем дорослих походять від нестачі адекватної любові в наші ранні роки. Якщо в дитинстві нам було морально погано – це виливається в брак впевненості, тривогу, параною і сором.
Але буває і зворотна ситуація.
Це коли наші проблеми виникають не через нестачу любові, а тому що нас любили нездорово сильно, нас цінували за якості, яких у нас немає, з якими ми не могли ідентифікувати себе, але які нам приписували близькі люди.
Вони просили нас про це з добротою, яка була нічим іншим як маніпуляцією. Така псевдолюбов задовольняла потреби наших батьків і заперечувала нашу власну індивідуальність.
Як формується синдром золотої дитини?
Дитинство такого малюка описується як виняткове. Уже в дитинстві він був, за словами близьких, неймовірно красивим, розумним, талановитим. Йому, як грецькому герою, передрікали велике майбутнє.
А у такої дитини, відповідно, не повинно бути ніякого звичайного життя.
На перший погляд здається, що таке ставлення рідних не може бути поганим. Що дитина виросте з почуттям неймовірної впевненості в собі і в своїй захищеності.
Але коли ви такі очікування покладаєте на когось, хто все ще не вміє зав’язувати свої власні шнурки, ви змушуєте дитину відчувати себе повністю недієздатною.
Оскільки вона не в змозі відчути в собі ресурси, які могли б виправдати надії близьких, дитина росте з постійним відчуттям себе самозванцем і постійним страхом того, що це буде розкрито. Заковика в тому, що її опікуни предрікають їй велику долю, але не розкривають ні чому, ні як вона зможе цього досягти.
Дитина не може відкинути відчуття своєї винятковості, але при цьому не може знайти в собі його обгрунтування. Бажання такої особистості – НЕ вершити долі світу або підкорювати вершини, а отримати безумовну любов за те, ким вона є.
Нам всім би хотілося, щоб нас любили і приймали такими, якими ми є. Щоб наші помилки і вади були прощені, а не щоб їх заперечували чи виправдовували. Інакше це таке ж болюче психологічне насилля над особистістю, як і ігнорування.
Батьки таких дітей не проявляють свідому жорстокість по відношенню до своїх чад. Швидше за все, у них самих доля не склалася. В їх історії могли бути трагедії, нещасні випадки або вони не впоралися з вибором свого життєвого шляху. І тоді вже їх дитина повинна замість них досягти бажаного: зробити замість тата кар’єру, побороти депресію, з якою не змогла впоратися мати, укласти шлюб, який не був би невдалим. Або ще більш фантастичні очікування, наприклад, стати лікарем і навчитися лікувати невиліковну хворобу, від якої помер хтось із родини.
Чим все закінчиться?
Золота дитина рано чи пізно зіткнеться з важким емоційним вибухом, коли всі надії, які покладалися на неї, не знайдуть свого втілення.
Далі є кілька варіантів. Поганий – це шлях зломленої людини, шлях залежностей, відчаю і суїцидального настрою.
Другий шлях – шлях прийняття.
Велике майбутнє ніколи не здійсниться, і це доведеться прийняти через біль. Але на цьому шляху їх чекає величезний приз – звільнення від нереальних очікувань і свобода жити своїм життям.
