Страх – риса, притаманна усім. Кожен з нас має певний фактор, що час від часу, в певних ситуаціях, стримує його. Хтось боїться виступати на публіці, тобто має так звану глоссофобію; хтось боїться почервоніти на публіці – еритрофобія; хтось боїться натовпу – демофобія; а для декого найстрашнішим є відповідальність, керівництво – гіпенгіофобія.
Звісно, коли людина вперше приймає на себе відповідальність, вона її боїться. Его, що постійно отримувало насолоду від кожної виконаної забаганки, було поставлено в неприємну ситуацію. Тому коли особистість хоче досягти поставленої мети, вона має виходити зі звичної зони комфорту, має долати свої внутрішні перешкоди, адже соціальні страхи саме такими і є.
За даними соціологічних досліджень, страх відповідальності є однією з найпоширеніших фобій. І найчастіше цей страх викликаний травмою дитинства. Можливо занадто суворі батьки карали за кожну недосконало (на їхню думку) виконану роботу. Таким чином дитину привчили до невпевненості і несамостійності. Або навпаки, гіперопіка призвела до того, що кожен крок і дію потрібно уточнювати, щоб не приймати на себе відповідальність. Вже цього буває достатньо аби сформувалось «Над-Я», від влади котрого людина намагається втекти за допомогою безвідповідальної поведінки.
Ситуація погіршується, коли людина приймає певне помилкове рішення, що призводить до невиправних наслідків, тобто аварії, катастрофи, трагедії або просто незручного становища. Такий досвід активізує дитячі травми і запускає механізми фобій, таким чином остаточно переконує людину не брати на себе відповідальність. А коли її уникнути неможливо, то виникають емоційні зриви, депресії, людина відчуває неспокій, навіть можуть виникнути проблеми в професійній діяльності.
Симптоми гіпенгіофобії:
– нездатність формулювати свої думки;
– тихий голос;
– нудота;
– нерегулярне серцебиття;
– відчуття паніки в ситуації, що потребує прийняття відповідальності.
Іноді людина сама не в змозі пояснити і зрозуміти ірраціональність власного страху. Але найчастіше вона переконує себе в тому, що від неї вимагають занадто багато, тому нехтує своїми посадовими обов’язками і активно перекладає відповідальність на інших, звинувачуючи їх у провалах.
Терапія цього розладу передбачає добудування конструктів особистості, що відповідають за впевненість у власних силах, зміну ставлення до власних здібностей і умінь, а потім формування здорової відповідальності в поведінці. Найчастіше з такими страхами людина здатна впоратись самостійно. Для цього можна використати наступні методики.
Під мікроскопом
Візьміть лист паперу і напишіть з одного боку проблему, що вимагає прийняття вами відповідальності за неї, а з іншого, максимально відверто, страхи, пов’язані з прийняттям відповідальності стосовно цієї проблеми. Наприклад, одруження – страх відповідальності бути головним, нездатність заробляти достатньо грошей для утримання сім’ї.
А потім проаналізуйте кожен із своїх страхів. Наскільки він великий? Чи він дійсно не може бути вирішений?
Повінь
Ваша задача в тому, аби цілком зануритись в ту ситуацію, що є жахливою для вас. Виробіть у собі толерантність щодо стресової ситуації прийняття відповідальності, розігруючи її послідовно, крок за кроком в своїй уяві. Потрібно повторювати цю процедуру в різних варіантах її розвитку і вирішення до того часу, поки вона не буде вирішуватись менш емоційно і дії будуть виконуватись на автоматі. Відповідно, в реальності, коли потрапите в таку ситуацію, ви будете в змозі брати на себе відповідальність.
Весь світ – театр
Уявіть собі, що ваше життя – це п’єса, широкомасштабна постановка, в якій ви граєте головну роль (і це насправді так). На цю гру дивляться інші люди, які плескають в долоні або свистять, якщо щось у вас не виходить. Так, звичайно, оплески краще свисту, проте, чи варто так побиватися з приводу одиничного виступу? Якщо актор буде занадто емоційно переживати з приводу своєї гри і прислухатися до зауважень кожного глядача, то його надовго не вистачить. А ви ж хочете довше брати участь у цій виставі? Тому в критичних ситуаціях згадайте, що це всього лише гра і заспокойтеся.
Інший спосіб використання цієї моделі світу полягає в тому, щоб в думках перейти в зал до глядачів і подивитися на цю п’єсу зі сторони. Уявіть, що ви сидите в партері на першому місці, а перед вами актори, які грають роль вашого начальника, колег, податкового інспектора, а також актор, який грає вас. Подивіться на ситуацію з іншого боку, і ви відчуєте набагато менше негативних емоцій.
Ще більш сильна метафора – «Все життя – арена!» («Наше життя схоже на цирк»). Фокусники з уряду періодично залишають публіку в дурнях, ЗМІ жонглюють висмоктаними з пальця фактами і дутими сенсаціями, важковаговики-економісти демонструють підйом економіки країни, а професійні клоуни, час від часу, запрошують на арену когось із публіки, щоб над ним посміялися інші глядачі. До всього цього балагану не можна ставитися серйозно. Краще поставитися з гумором або від душі посміятися. І тим більше, не варто давати заманювати себе на арену. Їжте морозиво і дивіться зверху. Це всього лише цирк!
Не потрібно брати на себе одразу забагато справ. Приймати відповідальність краще поступово – проект за проектом, дія за дією. Це дозволить раціонально контролювати себе і зменшить відчуття страху.
Потрібно починати з незначних справ, невдача в яких не буде всесвітньою катастрофою. Всі виживуть і континенти не змінять свого місцеположення.
Автор Юлія Повар
