Люди, особливо в великих містах (де, відповідно, найчастіше буває метро) незмінно прагнуть зайняти таке місце, щоб поруч з ними не було сусідів.
Чому так?
Справа в тому, що людина – істота соціальна і точно знає, де знаходяться її межі. Ми відчуваємо великий дискомфорт, коли інші люди проникають в наш фізичний простір.
Ми не одні такі на цій планеті. Взяти хоча б панд. Вони не гірше GPS поділяють територію лісу по секторам і намагаються не заходити на чужу територію.
А чим же загрожує порушення наших кордонів?
Крім очевидного стресу, дискомфорту і зниження настрою, є ще і тривалий психологічний ефект.
Деякі різновиди коників-стрибунців, які теж мають поняття про особисту територію і кордони, вкрай дискомфортно почувають себе, коли потрапляють в обмежене приміщення з іншими кониками. Наприклад, в спеціальний акваріум. Навіть за умови, що для їх життя є все необхідне і запас їжі необмежений, вони будуть намагатися рівномірно поділити територію між усіма членами громади. Зміни будуть помітні в наступному поколінні коників: вони будуть більшими, темнішими і агресивнішими. Це те, що ми називаємо сараною.
А люди тут причому?
А при тому, що наступне покоління людей, які змушені були тулитися в комунальних кімнатках, в однокімнатних квартирах великими сім’ями, теж стають трохи більш агресивними.
Як ми це можемо застосувати вже зараз? Коли сім’я приходить зі скаргами на дитину, що поводиться зухвало, страждає на напади злості, можна подивитися, чи має дитина свою власну територію в будинку. Звичайно, її відсутність – це не єдина причина дитячої агресії, яка може маскувати і страх, і біль, і смуток, але батькам все ж варто спробувати знайти навіть у найменшій кімнатці місце, яке буде належати виключно дитині.
