А ви знаєте, хто такий ідіот?
Слово «ідіот» походить від грецького «ἰδιώτης» – окрема людина, один. Так в Стародавній Греції називали громадянина поліса, який не брав участі в суспільному житті і в усіх формах державного і громадського управління. Але чому слово «ідіот» (яке і в сучасній грецькій мові має позитивне значення) також позначає людини, що страждає глибокою формою розумової відсталості?
Людина – істота колективна
Стародавні греки добре про це знали, тому люди, які живуть і діють відокремлено (один), вважалися дурнями. Їм важче було вирішувати господарські та сімейні проблеми, не кажучи вже про те, що під час нападу ворога у об’єднаних громадян було більше шансів захистити себе, ніж у «ідіотів».
Але стародавні греки не перші, хто зрозумів цю премудрість, вона закладена природою в нашу інстінктну поведінку як один з механізмів виживання виду. Прадавній людині було не під силу самій захистити свою печеру і потомство, добувати їжу, тому їм і доводилося об’єднуватися в племена для виживання. Найстрашнішим покаранням було вигнання з суспільства; для печерного «ідіота» це дорівнювалося смерті: або від голоду, або від нападу хижаків.
Ось тому ми так боїмося випасти з колективу: десь в глибині нашого древнього мозку це все ще рівносильно смерті.
Оточення, яке нас визначає
Маленький експеримент
Ось такий цікавий експеримент пропонують бізнесмени: візьміть суму сукупного доходу свого оточення і розділіть на кількість членів вашого найближчого оточення. Це середнє арифметичне в більшості випадків буде дорівнювати вашому доходу! Ви дружите і спілкуєтесь з такими ж, як і ви.
Підемо далі і подивимося на інші «показники» вашого оточення. Скільки з них мають щасливу сім’ю або щасливі стосунки? У скількох з них є діти? Скільки найманих працівників, а скільки фрілансерів чи підприємців? Скільки мають проблеми зі свекрухою і скільки – зі здоров’ям?
І тут ми знову потрапляємо в «середню» категорію.
Друзі, які починають «випадати» за однією з ознак, зменшують свою присутність в нашому житті, у них заводяться нові контакти і нові кола спілкування. Зустрівши нового «зайчика», дівчата починають рідше зустрічатися із самотніми подругами, їм стає цікавіше спілкування з іншими дівчатами, які перебувають у стосунках, обговорювати з ними свого чоловіка і вектор розвитку їх пари на найближчий час. Молоді мами шукають дружбу з іншими мамами, ті хто захопився фотографією – з іншими фотографами. Це нормально і цілком логічно.
З тих пір, як я відмовилася від роботи за наймом задля роботи на себе, моє спілкування з близькими друзями кардинально зменшилося. Нам стало важко розуміти одне одного. Кількість доступних для нас тем скоротилося до особистого життя. А також почало з’являтися відчуття сорому і провини, коли ставала надто очевидна різниця в доходах (іноді в мою користь, іноді в їх, раз на раз не доводиться), і в планіі сну і вихідних: моїх друзів охоплює приступ заздрості, що я можу спати, скільки мені влізе навіть у будні дні, а мене – тема вихідних і неробочого часу, так як моя діяльність – це робота (навіть мисленнєва) 24/7.
«Синку, ти потрапив в погану компанію?» – «Ні, мамо, я її заснував!»
Сила оточення – штука досить байдужа до індивіда. Воно може як підняти вас на новий рівень, так і непомітно розбити ваші мрії і затягнути в «болото». Тому оточення варто вибирати з великою ретельністю. І саме тому «сильні» класи в школі залишаються «сильними», а в «слабких» неможливо вчитися навіть найрозумнішим і високо мотивована дітям.
Далі – більше: процвітаючі більше вас люди із задоволенням протягнуть руку допомоги, щоб ви змогли піднятися до їх рівня, а от варто вам трохи вище піднятися над своїм оточенням, як воно спробує затягнути вас назад. Системні сімейні психологи знають це як два на два: будь-яка система противиться будь-яким змінам (навіть позитивним і довгоочікуваним), так як їй потрібно підтримувати свою стабільність. Тиск на «загублену вівцю» величезний. Він навіть перевищує суму опору окремих членів системи (так як він завжди більше суми членів своєї системи, як авто має більшу силу, ніж сума його окремих деталей, бо навіть складені в купу вони не маю тих же функцій, що і ціле авто).
«А у нас тут з кожним роком все гірше і гірше … А давай до нас!»
Це не анекдот, це репліка з реального розмови, яка відбулася між моїм чоловіком і його колишнім співробітником, коли він відвідав своє колишнє місце роботи, де пропрацював 7 років.
У людей є потреба бути правим, бути не гіршими за інших (щоб не вигнали з племені). Тому ми завжди радіємо, коли хтось сів в те ж болото, що і ми. Ми його ще й затащимо сюди ж! Тепер удвох не так самотньо, не так страшно. Може ми тут навіть свою групу, своє плем’я створимо!
Я помітила, що питання «Коли ж весілля?» задають ті, хто чимось дуже незадоволений в своєму подружньому житті. «Вам пора заводити дітей!» – таку нетактовну «пораду» найчастіше озвучують ті, хто обзавівся незапланованою дитиною. «Досить фігньою страждати, знайдіть нормальну роботу» – фраза, яку я чую від тих, хто не досяг успіху в кар’єрі.
Антагонізм посилюється
Перший рік відносин з чоловіком був багатий на суперечки. Непримиренний вегетаріанець і прихильник здорового харчування не міг обійтися без щоденної лекції. І хоча я в цілому була з ним згодна, але наші думки розходилися в нюансах, і ми перетворювалися в найзатятіших «супротивників» один одного. І якби ми були трохи більш наполегливими, трохи більше вузьколобими або трохи більш глухими, то на цьому наші відносини і завершилися б.
Існування протистояння в системі веде до деякого «закостеніння» в протилежних позиціях.
Чим довше я займаюся роботою на себе, тим затятіше деякі друзі чіпляються за роботу і тим страшніше їм чути про підприємництво. Чим більше часу я проводжу за межами рідної країни, тим далі женуть думки про подорожі деякі друзі і родичі, їм це чомусь починає здаватися нецікавим або неможливим. Але якщо прокрутити плівку назад, в самий початок, ці теми могли бути їм близькі й цікаві, але незгода з якимось, бодай навіть незначним, пунктом все посилювалась і переростала в антагонізм.
Оточуючих треба періодично лякати, щоб не сильно оточували.
У нашому житті є стільки речей, які було б здорово поміняти, але це не в наших силах. Ми не можемо повністю стерти ті установки, якими нас нагородили батьки в дитинстві, хоча ми можемо їх переосмислити і усвідомлено прийняти або відмовитися від них; ми не можемо змінити історію, в якій ми росли; ми не можемо перекреслити ту ситуацію, яка змусила взяти ось той кредит або погодитися на цю обридлу роботу… але ми можемо змінити те, що допоможе з усім цим впоратися, що допоможе нам вирости, а не буде тягнути назад. Ми можемо змінити наше оточення!
Для цього потрібно змінитися самому і зчепити зуби, терплячи опір свого оточення. Не вступайте в суперечки, не намагайтеся «допомогти», «врятувати», «розповісти, як треба»! Це не спрацює! Тільки власний приклад! Як вода поступово точить камінь, так і один випавший з системи (сім’ї, колективу, референтної групи) здатний потихеньку її поміняти!
Удачі вам і терпіння на цьому нелегкому шляху зміни себе і оточуючих!
Автор психолог, психотерапевт
