Чому людина нікому не довіряє?
Раціональна частка недовіри може вберегти вас від багатьох небезпек. Але в дружбі, любові або навіть на роботі вона створює безліч неприємностей.
Чому декому важко довіритися навіть найріднішій людині?
Мінливість поведінки батьків.
Важко довіряти тому, хто тебе постійно обманює. А оскільки основа всіх взаємин закладається в сім’ї, то першими шахраями в нашому житті стають батьки. Коли мама і тато не тримають слово, коли варто тільки відвернутися і цікавий для тебе предмет зникне, тоді не дивно, що дитина вчиться не довіряти нікому.
Приклад: класика жанру. Мамі потрібної піти і, замість того, щоб домовитися з дитиною (що займе багато часу), вона відволікає її мультиками або іграшкою, а сама в цей час тихенько зникає. Інший варіант: мама прибрала в кімнаті дитини в її відсутність і після її рейду зникла частина улюблених іграшок. Третій: обіцяли відвезти до бабусі на вихідні, а залишили на цілий місяць.
Недовіра у спадок.
Схильність не довіряти, як правило, з’являється в ранньому віці. Дитина цілком і повністю залежить від дорослих, і їй нічого іншого не залишається, як довіряти їм. Але варто матері трохи відволіктися і не прийти негайно на заклик, як малюк починає думати, що його не так вже й сильно люблять.
Психологи, які першими взялися за вивчення даного феномена, вважали, що в таких періодичних переживаннях немає нічого страшного. Але з одним застереженням – головне, щоб вони не стали домінуючими в усьому емоційному житті чада. Тобто, якщо це повторюється не так часто і не так болісно. Ставши дорослим, він буде здатний адекватно сприймати зміни поведінки у відносинах з іншими. Він буде усвідомлювати, що швидкоплинна підозра рідної людини зовсім не скасовує довіри і ніжних почуттів до неї.
Батькам варто запам’ятати: проявляйте акуратність. Ваші власні фобії, особливо піднесені в надто емоційній манері, можуть погіршити природну недовіру малюка. Не варто зловживати застереженнями на кшталт «Не можна вірити всім», «Собака тебе обов’язково вкусить». Безсумнівно, щоб убезпечити чадо, без подібних рад не обійтися. Однак важливо те, щоб вони були сказані спокійно, не вдаючись до використання залякувань і з обережним використанням категоричних форм. Найкращим варіантом буде наступне: «Проявляй уважність при контакті з незнайомими», «Намагайся бути обережним», «Деякі собаки кусаються. З цією ми не знайомі, так що чіпати її не будемо».
Непримиримий ідеалізм.
Уже будучи дорослими, люди не довіряють нікому, оскільки навчені власним гірким досвідом: підвів товариш по службі, старий друг встромив ножа в спину і тому подібні ситуації.
Надто недовірливий той, хто ідеалізує людські взаємини, дивиться на них крізь рожеві окуляри.
Надміру вимогливий до оточення, в усякому промаху він бачить мало не зрада. Сумний досвід штовхає весь час і несправедливо узагальнювати: «Зі мною розлучилися, значить, всі чоловіки – ті ще гади».
Іноді недовіра настільки велика, що перетворюється на нав’язливу ідею: «Немає жодної людини, хто була б гідною, щоб можна було довіряти їй – мене оточують вороги». Але, виставляючи винними оточуючих, люди часто мимоволі прагнуть сховатися від думок про власні вади.
Взаємини з іншими – у будь-якому випадку ризик. Перше враження не раз і не два зміниться, а почуттям доведеться випробувати неабиякий тест-драйв на надійність. Однак, для усвідомлення і прийняття такого ризику, потрібно бути впевненим в собі. В іншому випадку, як тільки зіткнетеся з невдачею, тут же впадете в розпач.
Свідома відмова від близьких стосунків, тверда переконаність в тому, що ми знаходимося серед заздрісників і недоброзичливців, зазвичай, вказує на наступне: у людини просто недостатньо віри з себе.
